«Настав час мобілізувати реальну політичну волю для вирішення проблеми CRSV у ДРК»

Застосування сексуального насильства в Демократичній Республіці Конго (ДРК) не є злочином минулого. У 2020 році Місія ООН зі стабілізації в Демократичній Республіці Конго (MONUSCO) документований 1,053 випадки сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (CRSV), у яких постраждали 675 жінок, 370 дівчат, 3 чоловіки та 5 хлопчиків. Повідомляється, що лише за останній рік було вчинено 177 злочинів. У 2022 році команда міжнародних експертів з ДРК повідомляє що «[ДР Конго] переживає конфлікти надзвичайно жорстокого характеру, що включають випадки зґвалтування та сексуальне насильство, тоді як держава намагається забезпечити всім громадянам захист, на який вони мають право. Ці конфлікти підживлюються мовою ненависті та закликами до насильства та дискримінації». Такі жорстокості триватимуть до тих пір, поки за злочини не буде покарано всеосяжне правосуддя та відповідальність. Дійсно, безкарність за минулі звірства є фактором ризику та провісником майбутніх звірств.

Під час конференції Ініціативи із запобігання сексуальному насильству під час конфлікту (PSVI) у Лондоні (28-29 листопада) доктор Деніс Муквеге, всесвітньо відомий гінеколог, правозахисник і лауреат Нобелівської премії миру зі східного Конго, виступив на спеціальній сесії в Палаті Великобританії. Лордів про необхідність забезпечення справедливості та відповідальності за використання CRSV у ДРК.

Як зазначив д-р Муквеге, протягом майже 30 років ДРК роздиралася на частини неодноразовими агресивними війнами та циклами конфліктів, які призвели до однієї з найдраматичніших гуманітарних криз у світі, де кількість убитих, спотворених жінок та мільйони переміщених осіб. Доктор Муквеге підкреслив, що «культура безкарності є однією з головних перешкод для встановлення міцного миру в ДРК та африканському регіоні Великих озер. Зіткнувшись із невдачею безпекових і політичних рішень для відновлення стабільності, настав час вивчити додаткову цінність усіх механізмів правосуддя перехідного періоду в ДРК (…), поєднуючи судові та несудові механізми, які є взаємодоповнювальними». На жаль, як підкреслив д-р Муквеге, судова система ДРК не спроможна боротися з безкарністю CRSV, яка триває через корупцію, політичне втручання та відсутність незалежності.

Під час спеціальної парламентської сесії д-р Муквеге представив комплексний план правових кроків, які необхідно вжити для вирішення кричущої безкарності CRSV у ДРК.

План включає створення Міжнародного кримінального трибуналу для Конго та/або спеціалізованих змішаних палат, постійне залучення Міжнародного кримінального суду та повне використання державами принципу універсальної юрисдикції для судового переслідування винних за їхню причетність до жорстокостей у ДРК.

План також включає положення про відшкодування жертвам і постраждалим від CRSV із створенням Національного фонду відшкодування. Як зазначив д-р Муквеге, «серед різних механізмів правосуддя перехідного періоду однією з головних вимог жертв і постраждалих є відновне правосуддя. Відшкодування є правом і є мірою справедливості. Він визнає заподіяну шкоду та надає підтримку жертві, щоб дати їй змогу завершити процес зцілення та відновити своє життя з гідністю».

Нарешті, план передбачає механізми, що забезпечують право на правду, Національну комісію з правди, яка буде розглядати наративи, які заперечують або спотворюють інформацію про звірства. Доктор Муквеге пояснив, що такий механізм «має на меті пролити світло не лише на обставини та причини, які призвели до вчинення звірств, але й на першопричини, структури та установи, які сприяли чи сприяли цьому. Встановлення істини є важливою гарантією від повторення порушень».

Щоб допомогти здійснити цей важливий крок у забезпеченні права на правду про грубі порушення прав людини, Інститут прав людини Міжнародної асоціації юристів (IBAHRI) та фонди Panzi започатковують ініціативу правди та справедливості в ДРК, яка має на меті забезпечити платформу щоб жертви та ті, хто пережив сексуальне насильство в ДРК, могли говорити про свій досвід, біль і страждання, а також збирати та зберігати свідчення як частину історії нації.

Такі ініціативи в ДРК є вкрай необхідними, оскільки минуле та поточне використання CRSV у ДРК продовжує нехтувати. Такі правові кроки, які ми бачили у відповідь на звірства в Україні, залишаються винятком. Постійна безкарність, як ми спостерігаємо в ДРК, є сумною реальністю, з якою доводиться стикатися жертвам і тим, хто вижив. Держави та міжнародне співтовариство повинні бути активнішими у боротьбі з CRSV, маючи в своєму розпорядженні низку правових кроків. Вони знають, що робити. Вони бачили, як ці правові механізми розгортаються, останнім часом у відповідь на звірства Путіна в Україні. Вони завдячують жертвам і тим, хто пережив CRSV у ДРК та за її межами.